Хоровий спів – найбільш ефективна, доступна і дієва форма музичного виховання. Тут в якості музичного інструмента виступає людський голос, користуватися яким можуть майже всі діти.
Хоровий спів – мистецтво масове, воно передбачає головне – колективне виконання художніх творів. А це означає, що почуття, ідеї, закладені в словах і музиці, виражаються не однією людиною, а масою людей.
Усвідомлення дітьми того, що коли вони співають разом, дружно, то виходить добре і красиво, усвідомлення кожним з них того, що він бере участь у цьому виконанні і що пісня, проспівана хором, звучить виразніше і яскравіше, ніж якщо б він заспівав її один, – усвідомлення цієї сили колективного виконання надає на юних співаків колосальний вплив.
Через хорову діяльність відбувається прилучення дитини до музичної культури, а колективний спів – це прекрасне психологічне, моральне і естетичне середовище для формування кращих людських якостей.
Керівник хору – Якубовська Ірина Володимирівна – заслужений працівник культури України, лауреат Київської обласної музичної премії, вчитель-методист, член Національної музичної спілки, член ВУТ «Просвіта», керівник народного хору Віталія Лисенка.
Ірина Володимирівна народилася у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Закінчила музичну школу, а згодом і Криворізьке музичне училище. Пізніше закінчила Київську державну консерваторію імені П.І.Чайковського по класу хорового диригування.
З 1987 року доля пов’язала Ірину Володимирівну з сільською школою, де вона працює вчителем музики і нині.
З початком викладацької діяльності – вчителя музики, одночасно розпочалося створення хорового колективу. У школі Ірина Володимирівна створила три хорові колективи – два учнівські, молодші та старші школярі, та вчительський.
Відтоді сільську школу стали називати «співочою школою».
Хоровій справі, а також вихованню підростаючого покоління І.В.Якубовська присвятила більшість років свого життя.
У шкільному дитячому хорі «Сходинки» діти набувають навичок музичного виконавства, що дозволяють їм творчо проявляти себе у мистецтві.
Вихованці переймаються відчуттям відповідальності, цінності свого життя та життя оточуючих, навчаються високої моральності і красі людського спілкування, розвивають співочі навички: вчаться природно і правдиво передавати в звуці найтонші відтінки людського настрою, що є вищими труднощами і ступенем вокальної майстерності; розвивають музичний слух, почуття ритму, пам'ять, дикцію і культуру мовлення.
Відомо, яке величезне значення в процесі оволодіння будь-яким матеріалом займає увага. «Увага – це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку або ситуативну)». Виховання вокально-хорових навичок вимагає від хористів постійної уваги, а значить інтересу і працьовитості. Співу, як будь-якому мистецтву, необхідно вчитися, вчитися терпляче і наполегливо.
Спів сприяє розвитку голосових зв'язок, дихального і артикуляційного апаратів. Правильно проведений урок співу зміцнює здоров'я дітей.
А щоб розвиток молодшого школяра в хорі йшов правильно, вчитель сформовує в нього основні вокально-хорові навички.
До них відносяться:
1. Співоча установка.
Учні дізнаються про співочу установку, як основу успішного засвоєння навчального матеріалу.
2. Диригентський жест.
Дітей ознайомлюють з видами диригентських жестів: -Увага; -Дихання; - Початок співу; - Закінчення співу; - Міняти по руці диригента силу звуку, темп, штрихи.
3. Дихання і паузи.
Педагог вчить дітей опановувати техніку дихання – безшумний короткий вдих, опора дихання і поступове його витрачання. На більш пізніх етапах навчання опановують техніку ланцюгового дихання. Дихання виховується поступово, тому на початковому етапі навчання у репертуар включають пісні з короткими фразами з останньою довгою нотою чи фразами, розділеними паузами. Далі вводяться пісні з більш тривалими фразами. Учням пояснюють, що характер дихання в піснях різного руху й настрою не однаковий. Для роботи над розвитком дихання найкраще підходять народні пісні.
4. Звукоутворення.
Формування м'якої атаки звуку. Тверду рекомендується використовувати вкрай рідко в творах певного характеру. Велику роль у вихованні правильного утворення звуку грають вправи. Наприклад, спів на склади. Як результат роботи над звукоутворення - вироблення у дітей єдиної манери співу.
5. Дикція.
Формування навички ясної і чіткої вимови голосних і приголосних, навички активної роботи артикуляційного апарату.
6. Лад, ансамбль.
Робота над чистотою і точністю інтонування у співі – одна з умов збереження ладу. Чистоті інтонації сприяє чітке усвідомлення почуття «ладу». Виховується ладове сприйняття через освоєння понять «мажор» і «мінор», включається до розспівування різні звукоряди, головні ступені ладу, зіставляються мажорні та мінорні послідовності, спів a kappella. У хоровому співі поняття «ансамбль» – єдність, врівноваженість в тексті, мелодії, ритмі, динаміці; тому для хорового виконання необхідні однаковість і узгодженість у характері звукоутворення, вимові, диханні.
Репертуар хору:
1) Носить виховний характер;
2) Є високохудожнім;
3) Відповідає віку та розумінню дітей;
4) Відповідає можливостям виконавського колективу;
5) Є різноманітним за характером та змістом;
6) Кожен твір рухає хор вперед у придбання тих або інших навичок, або закріплює їх.